З Талінна, де сьогодні відбувались шості неформальні консультації Україна-НАТО на рівні міністрів оборони, особливо позитивних новин нема. Та їх і бути не могло.

Планувала продовжити свої роздуми про нові міфи щодо НАТО, які, наче привиди, бродять серед українського люду, але доведеться присвятити черговий «Щоденник» виборам в Америці:

Хочу подякувати Росії: здається, тільки там ще не зневірились, що в осяжній перспективі Україна може вступити до НАТО. Інакше б не вносили до Думи законопроектів про введення між Україною та Росією візового режиму, посилаючись, зокрема, на те, що «деякі» (невже Білорусь чи Таджикистан?) країни пострадянського простору прагнуть вступити до НАТО.

В Америці відбулись треті й останні теледебати між Бараком Обамою та Джоном МакКейном. Буквально за три тижні знатимемо ім.’я нового президента США.

Отже, в грудні Україна вибирає свято всенародного волевиявлення, а не свято на євроатлантичній вулиці.

Уже кілька днів після того, як я повернулась із чотирьох країн-членів НАТО – Польщі, Німеччини, Франції та Бельгії, – мене ніяк не залишає думка, що перебуваю в якомусь дуже цинічному віртуальному світі. Чому?

Чесно кажучи, уже трохи набридло слухати тих, хто не втомлюється повторювати, що Україна вже надто швидко рухається в НАТО, форсує якісь події, вдається ледве не до фальстартів тощо.