Війна-пенсіонерка
Через потоплення південнокорейського корвета «Чхонан», у якому влада РК прямо обвинувачує північних сусідів, дві країни натякнули, що готові до силових дій одна проти одної. Друга Корейська війна могла б стати найстрашнішим воєнним конфліктом останніх десятиліть. Утім, експерти заспокоюють: її вірогідність надто мізерна
Ворогу не здається наш гордий «Чхонан»
Фактична причина нового розбрату між двома Кореями – доля корвета «Чхонан» (Республіка Корея), що затонув у південнокорейській частині Жовтого моря внаслідок вибуху 27 березня 2010 року. Із 108 членів екіпажу вдалося врятувати лише 58. Південна Корея створила спеціальну міжнародну комісію для дослідження причин вибуху, до складу якої увійшли британські, американські, австралійські та шведські експерти. Нещодавно комісія оприлюднила результати свого дослідження: корабель було торпедовано, а віднайдені уламки торпеди вказують на північнокорейське її походження.
Такі результати експертизи стали надбанням гласності й були представлені в ООН.
Після цього ситуація почала розвиватися стрімко. Представники НАТО, ЄС, Південної Кореї та США рішуче засудили північнокорейську провокацію. Представники КНДР відкинули провину своєї країни у «чхонанському інциденті» та заявили, що і його загибель, і експертиза – «спектакль, розіграний не без участі США». Президент РФ Дмітрій Медвєдєв розпорядився відіслати до Кореї російських експертів, щоб ті перевірили докази провини КНДР. Китай зайняв нейтральну позицію.
Саме позиції Росії та Китаю є найбільш важливими у цьому плані. Адже питання має невдовзі розглядатися на засіданні Радбезу ООН. Президент Південної Кореї Лі Мен Бак пропонує міжнародній спільноті впровадити додаткові економічні санкції проти КНДР. Цю пропозицію підтримує й генеральний секретар ООН Пан Гі Мун – щоправда, той факт, що він сам є громадянином Південної Кореї, викликає певні сумніви в його об’єктивності. Раніше деякі резолюції, спрямовані проти КНДР, блокував Китай. Але зараз реакція Піднебесної дає зрозуміти: якщо Південна Корея наведе переконливі докази, Північну ніхто не захищатиме.
При цьому між самими Кореями розігралася справжня дипломатична війна. Припинено все транспортне сполучення, призупинені торговельні контакти. РК показово оголосила спільні військові навчання із США. У відповідь керівництво КНДР оголосило про приведення всіх військ країни у бойову готовність. І заявило, що від¬тепер усі питання вирішуватимуться «в дусі військового часу».
Щоправда, так вони вирішуються давно. Адже офіційно держави воюють уже 60 років.
Історія питання
Історія розділення Кореї «по тридцять восьмій паралелі» дуже нагадує аналогічну історію зі Східною та Західною Німеччиною. Після завершення Другої світової війни на територію Кореї, що тоді була сателітом Японії, приблизно одночасно увійшли радянські та американські війська. Державу розділили на «зони окупації» по 38-й паралелі. Тоді, 1945 року, корейці не могли й уявити, що єдину націю лише за кілька років буде розділено на цілі покоління.
Утім, так і сталося. Соціалістичний уряд Корейської Народно-Демократичної Респуб¬ліки Кім Ір Сена, сформований за сприяння Радянського Союзу у північній зоні, не зміг порозумітися з президентом Лі Син Маном, обраним у південній зоні за умов бойкоту виборів «лівими» кандидатами. Сподіваючись на підтримку СРСР та Китаю, Кім Ір Сен 25 червня 1950 року розпочав військове вторг¬нення на Південь.
Зауважимо, що ані СРСР, ані Китай на той момент не горіли бажанням допомагати вождю корейського пролетаріату. СРСР боявся можливого ядерного конфлікту і не палав бажанням розпочинати Третю світову зі США заради задоволення амбіцій корейського лідера. Комуністична влада Китаю тільки встановила контроль над власною країною і ще не завершила бойових дій проти Гоміньдану. І все-таки корейському керівництву вдалося переконати радянську сторону допомогти озброєннями, коштами і військовими спеціалістами. Північнокорейські війська переважали сусідів за всіма параметрами і швидко оволоділи всією територією країни, окрім невеликого регіону на південному сході.
Утім, свято для КНДР тривало недовго. Вже у день вторгнення відбулося засідання Ради Безпеки ООН, на якому західні країни ухвалили рішення про надання військової допомоги південній Республіці Корея. Є різні дані щодо того, чому СРСР не зміг скористатися правом вето і заблокувати резолюцію. За однією з версій, через терміновість засідання радянська делегація просто не встиг¬ла отримати вказівки з Москви. За іншою – вона бойкотувала засідання на знак протесту проти відмови ООН визнати делегацію Китайської Народної Республіки представниками китайського народу (замість делегації Гоміньдану).
15 вересня розпочався контрнаступ сил ООН, головну роль у якому відіграли американські та британські військові. Цій коаліції вдалося швидко відкинути війська КНДР на попередні позиції і розвинути наступ.
Так тривало, доки розвиток наступу не перелякав Мао Цзедуна, який вважав, що Корея може стати плацдармом для вторгнення американців у Китай. Так з’явився феномен «мільйона китайських добровольців», коли понад мільйон китайських військово¬службовців увійшли в зону бойових дій, але офіційний Пекін заперечував свою участь у конфлікті. Об’єднаним силам китайців та корейців за допомогою авіації СРСР вдалося на певний час відкинути війська ООН на південь. Але невдов¬зі ООН частково відновила позиції.
Межа бойових дій стабілізувалась у районі тієї самої 38-ї паралелі. Бойові дії точились аж до 1953 року. Мирні тенденції взяли гору через повну виснаженість усіх сторін. Корею по обидва боки кордону було зруйновано вщент. Китай втратив близько 400 тисяч вояків, включно із сином Мао Цзедуна Мао Аньіном. Втрати США призвели до падіння популярності влади країни: у 1952 році президента Трумена змінив Ейзенгауер. В СРСР помер Йосип Сталін.
27 липня 1953 року КНДР та об’єднані війська ООН підписали договір про призупинення вогню. Але повноцінний мирний договір так і не було підписано.
Відтоді дві країни пішли різними шляхами. При цьому обидва шляхи були доволі тернистими. Мало хто зараз пригадує, що до кінця 1960-х економіка Північної Кореї, порівняно із Південною, демонструвала кращі показники. У Північній Кореї мав місце класовий терор, але й у Південній були періоди військової диктатури. Як би там не було, але РК пройшла свій історичний шлях більш успішно, зрештою створивши і економічне диво, і громадянське суспільство. КНДР не змогла оговтатися від економічної кризи 1970-х, але зберегла «клановий авторитаризм». Із крахом СРСР і припиненням його допомоги Північна Корея стала однією з найзлиденніших держав світу. Що аж ніяк не перешкодило розвитку її ядерної програми. За висновками Стокгольмського інституту дослідження миру, 25 травня 2009 року КНДР з високою вірогідністю провела перший успішний тест ядерного вибуху. Щоправда, дані дослідника Інституту Віталія Федченка спираються швидше на аналіз непрямих даних – сейсмічних та радіологічних показників. Офіційно КНДР про наявність у неї ядерної зброї досі не заявила. Тим більше що для її використання треба мати засоби гарантованої доставки до території супротивника. Із цим у КНДР поки що проблеми.
Воювати? На це немає коштів!
Дещо все-таки може врятувати світ від повторення Корейської війни. А саме: фактична незацікавленість у подібному конфлікті жодної з його потенційних сторін.
Корея – маленька країна. Війна у будь-якому разі завдасть обом її частинам непоправної економічної, гуманітарної та політичної шкоди. Хоча б тому, що столиця РК – Сеул – перебуває в зоні ураження далекобійної артилерії КНДР. Сама КНДР – у стані жахливої економічної кризи. При цьому будь-який сценарій війни потребує від її керівництва не лише озброєння великої кількості населення, а й падіння «залізної завіси». Чи збережуть громадяни КНДР лояльність щодо режиму, коли отримають зброю та побачать на власні очі, який вигляд має Сеул сьогодні, – питання неоднозначне. Незважаючи на традиційні закиди КНДР на адресу США, Вашингтону та команді Барака Обами навряд чи хочеться повторювати досвід Корейської війни. СРСР не існує, а сучасна Москва не зацікавлена у конфлікті так близько до кордонів РФ. Більше того, експерти-сходознавці останнім часом помітили зміну і в позиції Китаю. Адже для влади Піднебесної КНДР – це валіза без ручки. Нести важко, а викинути шкода.
Відомий російський кореїст Сергій Ланьков ще на початку квітня висловлював здивування щодо різкості заяв китайських учених-міжнародників з корейської проблематики. Так, на міжнародній конференції, організованій фондом Hansus, завідувач відділення міжнародних відносин Пекінського університету Чжу Фен прямим текстом заявляв, що «режим Кім Чен Іра може впасти упродовж кількох місяців». Ші Інхун, його колега з університету Женьда, взагалі заявив, що Китаю варто готувати спільний із США план на випадок краху державного устрою КНДР. Китай – не та країна, де професори найбільших вузів можуть робити подібні заяви, не зважаючи на думку влади.
Проте наразі всі «бряцання зброєю» з боку обох Корей є швидше вимушеною фікцією, як пише Ланьков у своєму блозі. Особливо він наголошує на тому, що влада та провладна преса Південної Кореї на перших етапах активно заперечували можливу провину КНДР. І вдалися до різких заяв лише тоді, коли про вину північних корейців заявили міжнародні експерти. Інакше не могло бути: адже влада в РК формується демократичним шляхом і побоюється за рейтинг. «Перед Лі Мен Баком та його командою зараз стоїть хитре завдання, – пише Ланьков. – З одного боку, їм не можна показувати себе зовсім уже слабаками перед виборцями і власними активістами, багато хто з яких вважає, що північним корейцям треба “страшенно по¬мститися”. З іншого – вони чудово розуміють, що нічого реально зробити не можуть. Будь-які їхні дії лише призведуть до ескалації ситуації, а така ескалація їм аж ніяк не потрібна. Бо напруженість лякає інвесторів та партнерів, а економіка –
це їхнє все».
Усі ризики від можливої ескалації розуміють і в Північній Кореї. Тому обопільні «жорсткі кроки» двох держав є швидше фікцією. Так, РК забороняє КНДР використовувати свої територіальні води для морської торгівлі. Звучить страшно, але насправді КНДР, на відміну від РК, цієї торгівлі майже не веде. Також будуть згорнуті всі спільні економічні проекти, окрім так званої Кесонської промислової зони. При тому, що Кесонська промислова зона – єдиний спільний проект, який наразі все-таки працює. Абсолютно аналогічні заборони з боку КНДР торкнуться РК не набагато сильніше.
Для керівництва обох держав наразі важливо підтримувати видимість жорстких дій і в жодному разі не вдаватися до справді жорстких. Бо ще одна випадкова торпеда під днище чужого корабля – і така невигідна війна може розпочатися й проти його волі.
