Пост прийняв
Уряд Тимошенко складатиметься з «професіоналів», які «не вміють красти», сповістив БЮТівець Андрій Кожем’якін. Перший заступник голови фракції БЮТ мав на увазі тіньовий уряд, оскільки право Тимошенко впливати на кадрові призначення у Кабміні лишились у минулому. У «тінь» Юлія Володимирівна йде не вперше – у 1998-му вона вже створювала альтернативний Кабмін, що на той час було політичною новацією. Цікаво, що у 2001-му естафету спробувала перейняти Наталія Вітренко. А у березні 2005-го, після програшу на президентських виборах, «тіньовізмом» марив Віктор Янукович: своєму (так і не народженому) дітищу він вигадав назву «суспільний Кабінет Міністрів». Ще за рік протиставити власну структуру новообраному уряду Єханурова обіцяла та ж таки Тимошенко. Тож ідея, як бачимо, популярна, а точніше – популістська. Адже скільки-небудь вагомої ролі тіньові уряди в Україні не відігравали. Лише давали простір для піару (власного) та антипіару (опонентів). А більше, власне, і не треба...
Тема ця настільки багатогранна, наскільки й актуальна. Як даватиме собі раду Микола Азаров з господарством, прийнятим із тендітних жіночих рук, – покаже час. Зараз очевидно, що громаддя проблем може з легкістю поховати наступний уряд. Можливо, навіть не один.
Адже станом на 31 грудня 2009 року державний борг України перевищив 300 мільярдів гривень, повідомило Міністерство фінансів. При цьому частки внутрішнього і зовнішнього боргу є нерівнозначними: внутрішній становить приблизно 65% усієї суми боргу, зовнішній – 35%. Зовнішній борг наростав з початку січня минулого року за рахунок отримання другого та третього траншу кредитів від МВФ. Противники траншів невтомно повторювали, що спокуслива практика набуття «легких грошей» межує з нерозумінням того, чим і як ці борги повертати. Одначе обслуговування зовнішнього боргу може стати навіть не найбільшою проблемою України.
Хоча – важлива деталь! – цього року виплати за зовнішніми боргами становитимуть лише 600 мільйонів доларів, а наступного, 2011-го – вже 1,5 мільярда, підрахували у варшавському Центрі східних досліджень. Цю суму треба врахувати у бюджеті-2011, а тому, хто очолюватиме Кабмін через рік, – ламати голову над тим, де взяти ці гроші. Втім, зазирати так далеко немає сенсу – ще не затверджено бюджет на поточний рік. На заваді прийняття головного фінансового документа року стоять суто політичні моменти: завершена лише напередодні «коаліціада», тільки-но призначений уряд, ще не розпочата робота над бюджетом – і це при тому, що першу чверть року ми вже фактично прожили.
Та навіть якщо бюджет буде прийнято вже найближчим часом, невідомо, які закладатимуться відсотки на погашення зовнішнього боргу, а які – на обслуговування внутрішнього. Проблема збалансування державних доходів із витратами є одним із головних завдань, покладених нині на Азарова та Януковича. Від того, чи вдасться вирішити питання забезпечення соціальних програм, залежатиме (без перебільшення!) політична кар’єра цих діячів. Бо повторення голодних шахтарських бунтів початку та середини 1990-х років, коли інфляція сягнула небувалої позначки (у 1993 році, приміром, рівень інфляції перевищив 90%), а працівники бюджетної сфери страждали від тотальних невиплат зарплат, безумовно, цю кар’єру поховає.
Таким чином, усю увагу новій владі слід приділити внутрішнім проблемам, витягуючи за вуха українську економіку і намагаючись повторити «прорив» Леоніда Кучми 1999 року, коли у розвитку економіки визначилась низка позитивних тенденцій, зокрема, припинилось падіння ВВП, збільшився товарообіг, стабілізувалась гривня та пожвавилась зовнішня торгівля. Хоча тодішню і теперішню ситуацію порівнювати, звісно, не можна – кожен період перебуває під впливом різних чинників. Нині, наприклад, виживання пересічного українця залежить не лише від популізму того чи іншого лідера, а й від світової фінансової кризи.
Експерт Центру східних досліджень Анна Гурська солідарна з тими, хто вважає, що зовнішній дефолт Україні навряд чи загрожує. Принаймні зараз. А от неспроможність розрахуватися з боргами всередині країни постає серйозним викликом. Ситуацію погіршив випуск державних облігацій, вважає Гурська. Облігації, випущені на короткий термін і під високий відсоток, можуть витягти з казни до 88 мільярдів гривень. Хіба що уряд «намалює» їх іще або домовиться з банками про реструктуризацію.
За радянських часів облігації внутрішньої позики були річчю корисною. І держава, і особи, які ними користувались, були задоволені фінансовою співпрацею. Нині ж одночасний продаж облігацій державі (адже терміни їх дії скорочено!) створить неабияку проблему: грубо кажучи, позичені у власників облігацій мільярди треба якимось чином повертати. У 2008-му в обігу було облігацій лише на вісім мільярдів, але їх кількість значно збільшилась, а вартість зросла рівно в 11 разів. Додатковим головним болем є те, що з 88 згаданих мільярдів 63 – у Національному банку України. Це означає, що державний борг України інтегровано у її монетарну базу, зазначає директор Інституту трансформації суспільства Олег Соскін. А повертати гроші доведеться навесні, тобто вже зараз. Примітно, що ставки за облігаціями внутрішньої державної позики зросли до 30%, але позичати гроші навіть під такі фантастичні відсотки Кабміну вдається дедалі рідше і дедалі менше.
Повертати ж борги нічим – «гірших показників, ніж нині, годі й уявити», – коментує для «Главреда» Олег Соскін. Він наводить такі дані: від’ємне сальдо платіжного балансу становить 13,7 мільярдів доларів на рік. Падіння ВВП наближається до 20%, падіння індексу промисловості – до 35%. Експорт скоротився приблизно на 40%. У стані кризи перебуває банківська система – поза банками знаходиться 153 мільярди гривень готівки. «Таким чином, економіка сьогодні не працює. Фактично весь 2009 рік – це рік економічного падіння, колапсу, поглиблення всіх економічних негативів, які тільки можна собі уявити», – підсумовує він.
У ситуації, що склалася, логічніше було б запровадити режим наджорсткої економії. Проте це навряд чи нам допоможе або ж допоможе несуттєво. Швидше за все, економіку «лікуватимуть» грошовою емісією чи підуть шляхом збільшення боргів. Зокрема, й зовнішніх позик. Згадувана Анна Гурська зазначає, що Україна мусить або серйозно зайнятися економічними реформами (щоб і надалі співпрацювати з МВФ), або ж звертатися до Росії, яка в реформах не зацікавлена, але може наполягати на власних правилах гри.
Гурська вважає, що якщо нова влада проситиме фінансової підтримки у росіян, ті можуть виділити кредит або змінити умови газових постачань до України, вартість яких на нинішній рік оцінюється майже в 11 мільярдів доларів. «У разі надання такої підтримки не довелося б виконувати жодних реформаторських умов, але важко уточнити, які натомість економічні й політичні інтереси Росії довелося б задовольнити», – зазначає аналітик в інтерв’ю агентству УНІАН.
Що ж стосується співпраці з міжнародною спільнотою, то, зокрема, у Світовому банку вкрай незадоволені фіскальним станом України. Державна скарбниця – порожня, і в ній і надалі не буде грошей, говорить старший економіст Світового банку Пабло Сааведра, якщо Україна не навчиться «нормально фінансувати свої видатки». Неадекватна економічна політика відштовхує від України іноземних інвесторів, наголошує він. «Мало хто замислюється над тим, що несвоєчасним відшкодуванням ПДВ ви обкладаєте експортерів додатковим податком. І це тоді, коли вони найбільше потрібні країні для відновлення зростання, коли їм і так важко через погану глобальну кон’юнктуру», – сказав Сааведра в інтерв’ю «Дзеркалу тижня».
Нагальною потребою, на його думку, є проведення тарифної реформи у комунальній сфері, яка, зокрема, передбачала б захист найбідніших верств населення через адресні програми, а також реформування пенсійної системи. «У пенсійній сфері ситуація розвивається в такому напрямку, що її незабаром уже не можна буде втримати. І це треба терміново виправити. Уряд уже не може дати раду зростанню дефіциту. За якийсь час система не витримає і просто завалиться», – застерігає банкір. Лишається тільки дивуватися з того, що іноземний фінансист краще за вітчизняних фахівців відчув, наскільки дражливою є зараз ситуація з Пенсійним фондом України.
Не все так безнадійно, коментує пенсійну проблему Сааведра. Для початку Україні слід скоротити кількість VIP-пенсіонерів, утримання яких проїдає в бюджеті неабияку діру. Прикро, що армія особливо привілейованих одержувачів пенсії впадає у вічі навіть за кордоном України.
Традиція виділяти в окрему касту громадян, чий трудовий шлях завершено, сягає радянських часів і, очевидно, радянської ж ментальності. Тоді такі люди називались «персональними пенсіонерами». За даними Міністерства праці, нині персональних пенсіонерів в Україні – 200 тисяч. А тих, хто отримує щомісячно понад 1,5 тисячі гривень пенсії, – 1 мільйон 850 тисяч, що становить лише 13,5% від загальної кількості пенсіонерів. Переважна більшість літніх людей, таким чином, живе за межею бідності. А загалом ситуація з пенсійним забезпеченням лишається вкрай несправедливою.
Поділ на «чорних» і «білих» хитромудрим чином прив’язаний до законодавчої бази: «просту» пенсію нараховують згідно з одним законом, а нарахування привілейованої регулюється низкою нормативно-правових актів. У результаті шахтар отримує середню пенсію у розмірі 2132 гривні, а народний депутат України – 15443. Усі разом пенсійні виплати держави «з’їдають» майже п’яту частину валового внутрішнього продукту.
Боротися з таким станом речей складно. Причина – у впертому небажанні бодай на йоту поступитися привілеями. У 2008 році була спроба обмежити спецпенсії 10 тисячами гривень. Але народні депутати звернулись до Конституційного Суду, який визнав таку новацію неправомірною. Це те, чого, очевидно, ніколи не збагнути пану Сааведрі, – свідоме й послідовне перетворення поганої ситуації на дуже погану.
Якщо ж перейти до конкретних цифр, то, як зазначає голова Рахункової палати Валентин Симоненко, дефіцит бюджету Пенсійного фонду призвів до збільшення його боргу за казначейськими кредитами до 22 мільярдів гривень. «Уряд не знайшов іншого виходу, окрім практичного безлімітного кредитування Пенсійного фонду коштами з єдиного казначейського рахунку», – заявив Симоненко, виступаючи нещодавно у парламенті.
Наслідком цього є те, що Пенсійний фонд поступово дрейфує від самоокупної організації до установи, яка цілком і повністю фінансується державним бюджетом. А кошти з останнього розподіляються у ручному режимі, що створює, м’яко кажучи, додаткові незручності. До розпуску уряду Тимошенко на проблеми пенсійної сфери звертали увагу й тодішні міністри та їхні заступники. Заступник міністра фінансів Олександр Савченко запропонував власне вирішення: збільшити для чоловіків пенсійний вік з 60 до 65 років. Європа, мовляв, так і робить, піднімаючи планку навіть до 67 років, запевнив Савченко. Він наголосив, що щорічне збільшення пенсій не має перевищувати темпів зростання ВВП.
У Козьми Пруткова один законослухняний громадянин сам себе запідозрив, сам у себе здійснив обшук і, не знайшовши нічого забороненого, все одно сам себе заарештував і відвів до поліції. Цей анекдот XIX століття пригадується в контексті прохань Тимошенко дослідити діяльність її уряду. Вустами екс-віце-прем’єра Григорія Немирі було оголошено про те, що до МВФ, Світового банку та Єврокомісії надійдуть звернення про проведення «неупередженого, неполітизованого аудиту діяльності Нацбанку та Кабміну за період 2006–2007 років, коли прем’єром був Віктор Янукович, а головою НБУ – Володимир Стельмах, а також 2008–2009 років, коли прем’єром була Тимошенко».
Першими ж про необхідність міжнародного (читай – незалежного) аудиту заговорили, ясна річ, опоненти Юлії Володимирівни: команда Януковича, ще навіть не встигнувши легітимізувати владу, вже пообіцяла підняти «гросбухи» Тимошенко та вивести екс-прем’єрку на чисту воду.
«Віктор Янукович, перебуваючи у Брюсселі, здійснив цікавий крок: він запропонував Баррозу (президенту Єврокомісії – Авт.), аби той сформував європейську комісію, яка виконає аудит діяльності Юлії Тимошенко на посаді прем’єр-міністра, – коментує політолог Кость Бондаренко. – Цей крок вибиває у Юлії Тимошенко всі козирі, вона вже не зможе сказати, що у мене, мовляв, були успіхи, але прийшов Янукович чи Азаров – і все почало валитися... З точки зору міжнародної політики це цілком коректний контроль, адже українська влада сама звертається до іноземних структур з таким проханням. Інша річ, якби міжнародні організації самі почали вимагати якихось документів абощо».
Незрозумілим у цій ситуації залишається механізм аудиту, адже деякі сфери, що потрапляють під перевірку, очевидно, пов’язані з державною таємницею. «Главреду» не вдалося отримати офіційних роз’яснень з цього приводу. Загалом увесь минулий тиждень, упродовж якого відбувалося обрання нового прем’єра, був відзначений униканням коментарів з боку традиційних політичних та економічних «спікерів».
Більшість рефлексій натомість можна було спостерігати з табору відставленої Тимошенко. Втім, ламентаціями на кшталт того, як ЮВТ «виносила країну з кризи на руках», уже нікого не здивуєш. А з боку переможців заяв було небагато. Очевидно, часу на осмислення всього, що сталося, а також на презентацію програми виходу з кризи новообраному прем’єру Миколі Азарову знадобиться трохи більше. Втім, одна з перших реплік Азарова (після того, як Рада у четвер підтримала його кандидатуру) стосувалась співпраці з МВФ, яка триватиме.
«Я сподіваюсь, що МВФ, прекрасно знаючи реальне фінансове становище України, відновить програму співпраці. Ми сподіваємось, що ця програма буде розширена і, найголовніше, – переглянута», – сказав Азаров. Отже, те, за що так критикували Тимошенко, знову взято на озброєння. Кредити від МВФ надходитимуть, збільшуючи зовнішній борг України. «Пам’ятайте, що гроші мають здатність розмножуватись», – говорив Бенджамін Франклін.
Гроші, позичені у борг, також мають таку властивість. І це, чесно кажучи, лякає.
