Кость Бондаренко: Після Азарова прем’єром буде Тимошенко
Остання стала можливою після того, як Рада відправила у відставку Юлію Тимошенко. Що ж до формування нової парламентської більшості, то й це питання постало на порядку денному цілком прогнозовано. Спікер Володимир Литвин попереджав заздалегідь: якщо не отримає 226 підписів, які підтверджують існування «старої» коаліції, то проголосить її неіснуючою. Власне, так і сталося. Про те, чого чекати далі, «Главреду» розповідає директор київського Інституту проблем управління імені Горшеніна Кость Бондаренко
Шампанське за Литвина
Пане Костю, чому 2 березня Литвин «здав» коаліцію?
Ну чому ж саме 2-го? Протягом останніх тижнів, коли стало зрозуміло, що Тимошенко навряд чи виграє вибори, Литвин зайняв позицію, більш прихильну до Януковича. За принципом Труфальдіно із Бергамо: «А я завжди за тих, хто перемагає». Так було 2004 року, так сталося й зараз. Він просто вчасно переорієнтувався і зіграв свою партію з Януковичем.
А досвід Мороза нічого не вчить?
З Морозом була зовсім інша ситуація: він здійснив свої метаморфози в момент формування коаліції. Це дві різні речі: виступити тоді, коли укладаються якісь угоди, і тоді, коли розпадається те, що має розпастися. Окрім того, Мороз до останнього витримував гру, і його демарш був величезною несподіванкою...
Не важливо, як вони діяли. Якщо будуть дострокові вибори, Литвин ризикує залишитись без мандата...
Можу посперечатися на ящик шампанського, що в наступному парламенті Литвина не буде. Він поступово втратив ту електоральну базу, на яку свого часу розраховував. Тобто сільський консервативний електорат. І я не здивуюсь, якщо завтра новообраний керівник Соціалістичної партії Микола Рудьковський, незважаючи на весь негативний бекграунд, виявиться більш бажаним для цього електорату, ніж Литвин.
Повернімось до 2 березня. Спроби зібрати 226 підписів за стару коаліцію були і провалилися чи цього навіть ніхто й не робив?
Ні. Думаю, Тимошенко усвідомила свій програш, нехай і не одразу. Їй треба було б заявляти про свою опозиційність на другий же день після виборів. Натомість вона затягувала час, робила купу дурниць на кшталт звернення до суду тощо. При всій повазі до Юлії Володимирівни скажу, що такого не можна робити. Вона підставляла під удар майбутню опозицію і свій авторитет як її лідера. Що ж до того, що при цьому робилося у Верховній Раді, то Тимошенко треба було дотриматися політесу і робити інформаційні хвилі, але при цьому вона чудово розуміла, що ні на НУНС, ні на Блок Литвина вже не можна покладатися. Зрештою, Тимошенко стомилася від цієї боротьби й вирішила зосередитись на своєму блоці, розуміючи, що в ньому потрібні радикальні чистки, бо там забагато навіть не баласту, а просто сміття.
«Українська правда» пише, що на закритому засіданні фракції БЮТівці казали Тимошенко, що вона їх «недолюбила-недогріла-недоласкала», натомість оточила себе потенційними зрадниками – звідси, мовляв, і всі програші та промахи...
Коли якась політична сила програє, відразу виникає спокуса шукати тих, хто винен. Кадри Тимошенко вважають, що винна вона – вона вважає, що винне її оточення. Проблема комплексна і провина також комплексна. Тимошенко надто сильно хотіла бути інтегральним лідером, універсальним солдатом, керувати і урядом, і виборчою кампанією. Вона не довіряла своєму оточенню, хотіла все робити сама, і в цьому плані закиди на її адресу – слушні. Слушні і її претензії до своїх людей. Назвіть мені хоча б кількох видатних регіональних БЮТівців... Але Тимошенко має зрозуміти, що в її партії забагато людей, які вибиваються на перший план тільки тому, що вміють гарно говорити компліменти і вчасно підтакувати. Юлія Володимирівна дуже любить компліменти, але в політиці вони грають злі жарти.
Їй затишно буде в опозиційній ніші, як мені здається...
Знаєте, я з величезною повагою ставлюсь до такого історичного персонажу, як Беніто Муссоліні. До початку Другої світової війни це – геній політичного популізму, геній державного будівництва і людина, яка підняла Італію з колін. Так от, коли у Муссоліні запитали про його політичне кредо чи гасло, він відповів так: ми проти комфортного життя. Тимошенко також проти комфортного життя. Поставте її в найкомфортніші умови, дайте їй керувати найрозвинутішою економікою – вона все одно робитиме революцію. Дмитро Гнатович Видрін сказав цікаву фразу: «Якщо Тимошенко колись очолить ЖЕК № 303, головним інститутом у країні стане ЖЕК №303». Тому я думаю, що опозиція задаватиме серйозний політичний тон у всій Україні.
Якщо Медведько не відправить опозицію за ґрати. Принаймні Турчинову він цим уже пригрозив...
Медведько багатьох обіцяв посадити, але жодної виконаної Медведьком обіцянки пригадати я не можу. Не виключаю, що коли-небудь при зустрічі з Олександром Валентиновичем він скаже: «Сашо, ти ж на мене не ображаєшся?».
Горемикін – друге ім’я Азарова
Скажіть, 243 голоси за відставку Тимошенко – прообраз майбутньої коаліції?
Думаю, так. Але тут є багато цікавих нюансів, пов’язаних, зокрема, з «Нашою Україною». Скинути Тимошенко НУНС здатен, але далі починає висувати свої вимоги: дайте нам «Енергоатом», дайте кілька хлібних міністерств, кілька губернаторських посад... Той самий Балога зі своєю групою «Єдиний центр» раптом зрозумів, що від нього теж може багато чого залежати. І що продаватися треба якомога дорожче. Це один із тих моментів, які домінують при створенні кожної коаліції. Політики продаються, а коли хтось починає обурюватися, вони кажуть: «Походіть по ринку – пошукайте дешевше».
Чому вони так довго продавались? Регіонали обіцяли відставку Тимошенко мало не наступного дня після другого туру...
У кожній партії є ряд політиків, функція яких – ходити перед телекамерами і займатися «шапкозакидатєльством». Це свідома дезінформація, мета якої – тримати в напруженні опонента і привертати увагу преси.
З «Єдиним центром» Балоги все зрозуміло, а от решта депутатів від НУНС...
А решта торгується. Прекрасно розуміючи, що більшість із них стали депутатами востаннє. Тому їм було б бажано плавно перейти до виконавчої структури влади.
Але ж не утопічними методами! Національно-демократична складова НУНС хоче бачити прем’єром Ющенка, а це річ нездійсненна...
Абсолютно. Уявіть собі Ющенка, який їде до Москви домовлятися про газ. Замість газу він повернеться з угодою про повернення Україні пам’яток трипільської культури, які зберігались в Ермітажі... Ющенкові слід віддати належне – ну, покерував країною, а тепер має право, я вважаю, прожити решту життя як гетьман Розумовський, займаючись мистецтвом тощо.
Гаразд, поговоримо про майбутню коаліцію. Депутати формуватимуть її фракціями чи, як буцімто каже Юлія Володимирівна, окремими «тушками»?
Конституція говорить про те, що коаліцію формують фракціями. Юристи розшифровують це так: фракції можуть формувати коаліцію, а потім долучити до неї окремих депутатів. (У той час, коли відбувалася розмова, парламент у першому читанні ухвалив законодавчі зміни, що дозволяють формувати коаліцію за участі окремих депутатів. – Авт.). Формально це називатиметься так: парламентська більшість, до складу якої увійшли фракція Регіонів, фракція комуністів, фракція Блоку Литвина та окремі депутати. Формально це є можливим, але, напевно, тут має бути серйозне, а не двозначне роз’яснення Конституційного Суду. Хоча не виключаю, що депутати підуть рейдерським шляхом і підженуть потрібне рішення Конституційного Суду.
Однак часу не лишається на суди! Відлік пішов, і є лише 30 днів на формування коаліції. Ваш прогноз: яким буде розвиток подій?
Надзвичайно стрімким. Наступного тижня, гадаю, ми отримаємо і коаліцію, і уряд.
То хто ж її утворить?
Ті політичні сили, які зараз ведуть переговори: Партія регіонів, комуністи, Блок Литвина і частина «Нашої України».
Комуністи кажуть, що вони категорично не хочуть бути разом з «Нашою Україною». Навіть із її частиною...
Розумію. Але все це питання посад і преференцій. Петро Миколайович Симоненко є надзвичайно принциповою людиною – всі ми пам’ятаємо, як він входив до коаліції у 2006 році, як брав участь у різноманітних переговорах, як змінювалась позиція комуністів...
Прем’єр буде від Регіонів?
Думаю, ним буде Азаров. У Яценюка був би шанс, якби він привів під знамена Партії регіонів 37 штиків, але він цього не зміг зробити. А з Азарова, як на мене, буде добрий прем’єр. Він виконував протягом певного часу обов’язки прем’єр-міністра, продемонстрував свою ефективність, коли був міністром фінансів і першим віце-прем’єром. Це буде жорсткий адміністратор, який здійснить непопулярні заходи, а потім десь за півроку чи місяців за вісім піде у відставку. Був у Росії такий персонаж – Горемикін. Його у 1906 році призначили прем’єр-міністром, він здійснив дуже непопулярні заходи, підписав указ про розпуск Державної Думи. Одразу ж напився снодійного, пару діб проспав, прокинувся тоді, коли вже був інший прем’єр... Хтось мусить стати таким собі українським Горемикіним – то чому б не Азаров?
Підсвідомість Регіонів вимагає Тимошенко
Тобто правильно кажуть, що першим прем’єром буде той, ким не шкода жертвувати, і лише другим чи навіть третім – той, хто є насправді бажаною фігурою?Підсвідомо Партія регіонів дуже хоче бачити главою другого уряду, який буде сформовано восени, Юлію Тимошенко.
Стривайте, це треба осмислити. Юлію Тимошенко?!
Так. Вони в цьому не зізнаються, але чудово розуміють, що коаліція без Тимошенко не вирішуватиме багатьох важливих для Партії регіонів завдань. Для того, щоб говорити про серйозні перетворення, їй потрібна конституційна більшість – 300 голосів, яких без Тимошенко не зібрати.
Про які перетворення йдеться?
Про посилення президентської влади – насамперед. Хоча тут можна було б і без БЮТу обійтися, звернувшись до Конституційного Суду з приводу скасування політреформи 2004 року. Але це тягне за собою низку непростих юридичних моментів, тож простіше їм домовлятися. Хоча для України це якраз – не найкращий варіант, бо ані Партія регіонів, ані Блок Тимошенко не є демократичною силою, тож їх об’єднання – шлях до авторитаризму.
Для чого прем’єру Тимошенко посилювати повноваження Президента Януковича?
Річ у тім, що Тимошенко не є окремою постаттю. І оцей бунт у БЮТі не є випадковим: він показує, що представники великого бізнесу не можуть бути протягом тривалого часу в опозиції. І вони штовхатимуть Юлію Тимошенко – давайте, мовляв, миритися...
А якщо не проштовхають, перебіжать до Регіонів?
Ні, фракція не розпадеться. Певні політики залишаться у БЮТ, але дуже активно співпрацюватимуть з Партією регіонів. Декого з них ми вже бачили на банкеті Януковича...
Із контексту всієї нашої розмови випливає, що дострокових парламентських виборів не буде?
Якщо вони проводитимуться, то це буде дуже вимушений крок. Вони не вигідні ані Регіонам, ані Блоку Тимошенко, кожен із яких може суттєво зменшити своє представництво у парламенті. Тоді як дрібні партії просто зникнуть з арени. Вибори, можливо, вигідні Тігіпку чи Яценюку, але до їхніх голосів зараз мало хто дослуховується.
Ми поговорили про кандидатуру прем’єра, але ж це ще не весь Кабмін. Гадаєте, формування всього списку буде болісним?
Та вже зараз киплять неабиякі пристрасті – на кожну міністерську посаду претендують по кілька осіб. Більше того, по п’ять-шість кандидатур висувають на посади голів райдержадміністрацій. Коли Ющенко призначав людей на ці посади, було зрозуміло, що «лава запасних» є доволі вузькою. У Януковича – те саме. Багато претендентів, але лава вузька. Як сказано у Писанні, «багато званих, мало прийнятих». Основна боротьба нині, звісно, розгортається в лавах Партії регіонів. При цьому буде дуже багато невдоволених. Згадайте, як під час формування уряду у 2006-му були повністю проігноровані інтереси Ріната Ахметова – тепер Януковичу доведеться врахувати цей момент. Окрім того, доведеться врівноважувати відносини між Регіонами і тими силами, які увійдуть до коаліції. Це дуже непростий процес – можна легко нажити смертельних ворогів.
Тимошенко не побажала залишитись виконувачем обов’язків прем’єр-міністра, щоб не відповідати за всі негаразди, які були і будуть?
Вона розуміє, що зараз на неї навішають усіх собак – і за минулі проколи, і за те, що робитиметься найближчим часом. Думаю, вона правильно зробила, що пішла. Я, мовляв, іду, а ви собі можете робити що завгодно. Ось вам економіка, криза, ось вам держава без державного бюджету. Звісно, це не дуже конституційний крок, тому що, згідно з принципами безперервності влади, вона мала б передати свої повноваження наступному прем’єру. Але вона поклала виконання своїх обов’язків на Васюника, тож формально правил дотрималась.
