Finita La Революція? Віктор Шлінчак, журнал «Главред» Минулого тижня я згадував Леніна. Очевидно, вплинула поїздка до Москви, де колеги по журналістському цеху переконували: в Україні от-от розпочнеться «російський 1993 рік». А танки – звідкілясь дійшли до них чутки – вже стоять на під’їздах до Києва. Мовляв, одна команда з високих кабінетів – і вони загуркочуть вулицями української столиці. Стрілятимуть по Секретаріату, Кабміну, Верховній Раді. Не загуркотіли. Не стріляли.

А я сів перечитувати Володимира Ілліча. «Ситуація, коли верхи не можуть, а низи не хочуть жити по-старому; різке загострення, більш ніж зазвичай, бідності та поневірянь пригноблених класів; значне підвищення активності мас, їхня готовність до самостійної революційної творчості». От що може спричинити революцію.

І, якщо вірити Леніну, то в Україні теж усе йде до революції. Навіть якщо не до політичної, то до соціальної – це точно. Бо загальнонаціональна криза є невід’ємною часткою соціальних революцій. Як показують події останніх днів, «верхи» дійсно «вже не можуть» (домовитися між собою зокрема), а «низам» уже давно не смішно. Абсолютно. Проте уже і не байдуже. І рано чи пізно мусить прорвати.

І якщо у 2004-му Україна була ідеологічно поділена на два табори, що підтримували окремо взяті персоналії, то сьогодні мешканці обох майданів – «помаранчевого» і «синього» – це ідеологічно, соціально і навіть територіально(!) одні й ті ж люди. І за маніпулятивними діями лідерів обох таборів йде прихована гра, щоб сховати протистояння по іншій вертикалі, де можновладці з двох таборів вирішили використати людей у своїх боях за повноваження. І тим самим виступили відкрито проти народу.

– Ось чому сьогодні в один асоціативний ряд можна включати як лідерів коаліції, малих і великих божків різнокаліберного масштабу, так і лідерів опозиції, які виконують такі ж само функціональні обов’язки.

– Ось чому керівники країни можуть собі дозволити одночасно виїхати у закордонні відрядження. (Зрештою, що змінилося за останні три тижні, поки лідери держави перебували в країні?)

– Ось чому українські політики почали плутатися в поняттях «свої-ваші», «наш-ваш» і «наше-ваше».

Свіжа цитата з Віктора Януковича: «Що стосується будь-яких виборів: скажіть, що для НАС важливіше – вибори чи покращення життя ВАШИХ людей? Я знаю, що ВИ завжди будете відстоювати краще життя ВАШИХ дітей, батьків». У цьому контексті доречно було б згадати також передвиборну цитату Партії регіонів про «покращення ВАШОГО життя уже сьогодні». А також жарт, що буцім-то названий лозунг був адресований тим самим депутатам від Партії регіонів, які його виголошували.

Зрештою, повертаючись до Леніна, пригадую: він пропонував два шляхи приходу до влади – революційний і парламентський. Якщо умов для останнього в країні (де, за висловом депутата Європарламенту, влада і опозиція одне одного варті) не буде створено, у хід піде інша зброя. І якщо минулого тижня пролилась перша депутатська кров під стінами Конституційного Суду (де, зокрема, було поранено депутатів-«нашоукраїнців» Жванію та Шкутяка), то це означає, що «низи» заворушилися.

Цікаво, що буде, якщо серед народної маси з’являться лідери, які об’єднають обидва майдани, і вони вирушать у піший хід на тих, хто їх позвозив до Києва на імпровізовані політдійства?